ОМ в США

мдааа.... торможу я з записами тут, але все ж. Довго я виношувала ідею того, про що ж написати, але саме ця тема здалася мені досить цікавою і вразила мене мало не до слів.
Для тих хто не знає, маленький словничок:
    ОМ - обмежені можливості. 
   Господи прости, що зачіпаю таку делікатну тему, але все ж українціям є чому повчитись, але є і нюанси.
   Вперше я зіткнулася з такими дітками в школі. Так, в моїй школі є кілька діток з ОМ. Точніше сказати, психічні розлади. Їх є ніби 5, точніше, я знаю про 5!
   Незважаючи на те, що присутні ці психічні розлади, вони не говорять та поводяться як діти, вони ходять в школу. Так ,їх кинула під танк долі. Тут вони відвідують ту ж саму школу, що і бездушні американські підлітки, але не усі уроки. Також є спеціальні вчителі, що з ними працюють і дозволяють реабілітуватись. Ці ж самі вчтелі відвідують звичайні уроки з тими, в кого підвищена агресія чи погана поведінка.
   Гарно вразило мене те, що ці діти надзвичайно дружелюбні, а оточуючі терплячі. Навіть директор легенько може віднести рюкзачок одної дівчини в автобус, обняти і побажати гарного дня. Одного з цих дітей я точно бачила. Боббі такий смішний і дружелюбний. Він розказав, що його сестра всиновлена з Росії, а його я точно десь бачила до цього, але от не пам*ятаю де. Вже всю голову зламала, але не пам*ятаю.
  Але це буденні речі.
  Поїхали ми в Афіни на ланч в школу до Адріани. Повірте, ледь не заплакала. От кого доля випробовує. Всі ж ми знаємо, які діти жорстокі, а там, дітвора 7-8 років сама пересувається по коридорах на інвалідному візку. Як же шкода бачити ті маленькі ручки, що крутять колеса. Так і хотілося підійти, допомогти, усміхнутися...
Особливі діти не почуваються тут вигнанцями суспільства, але за своє життя вони справді боряться. Захоплююсь ними!

Founder's Day in Killen

Скажу так, що цей день - те ж саме, що в нас день міста, але тут є парад. І не просто парад, а коли машини, прикрашені всіляко роз*їжджають по вулиці і розкидуючи цукерки і прикраси, іграшки. Звичайно все те є рекламою, але халява. Дітвора тішиться і ловить то все, навіть я зловила бусіки)ахха

Американська школа

Прокинулась в 6, бо тре було прийняти душ і посушитися. Вже в 7:35 ми вирушили в школу.
Школа класна. Майже всі їздять машинами. А мені не можна.
Ну, я переживала. Ми прийшли до Guidance Counselor, нікого не було і ми повалили по школі. Всі ті корпуса. пффф.. З всіма мене знайомили, купа дітей, вчителі, тренери. Короче, я не пам*ятаю імен. Ну мож 2-3
Ми купили мені локер. Я затупила і не взяла фотік в школу, але все ж такі ж самі локери, як і тут . В мене №290. В мене також є тепер розклад.. А і головне.. я в 12 класі. юху..
Так вот. Розклад. Я вибрала трохи дурні предмети, але все ж.
1. Building Business
2. US History
3. Anatomy
4. BTA
5. Psychology
6. English
7. PreCalc
Перші враження: 1 і 4 уроки нудні і тупі, нічо не робимо, друкуємо та й всьо. Анатомія - найгірше, що може бути! Як можна вчити то, що ти не розумієш? я маю на увазі слова ті тупі!
Психологія - це не психологія з Містером Лавлі, це понтанутий тренер футбольної команди, який намагається показати свою мудрість, а в результаті тупо піджартовує щодо дівчат.
Англійська(в мене АР) - типу літератури, мало розумію, бо сильно мудрі слова. Але обіцяли почати читати книжку:)
Математика - ахренєнний вчитель, який завжди переживає чи я розумію і як в мене успіхи. Круто пояснює, круто поводиться:) Найулюбленіший вчитель в школі!!!
Дітвора цікава дуже, фріків багато, а один блін вже запати встиг(
Ледве-ледве відчіпаю його від себе)ахах
я ж тут вірна вся, а тут той задрот зі своїми фантазіями. ахахха
Мене збив з пантелику ланч в школі. Вони всі вводили якійсь коди, а в мене нема. так вот я і затримала всю чергу)
ахахах. в мене тепер 124 номер. але не можу я платити 2-3 бакси за те, що я їсти не можу, тому я поговорила з Сінді і вона пообіцяла, що я можу брати з дому поїсти:)

USA

І так, я не писатиму про ці довжелезні перельоти і мої проблеми з животом. Просто перегляньте фото.Розпочну з головного:
Я ПРИЇХАЛА! так! нарешті!
Мене зустріла Сінді з Адріаною (онучка), які мали плакати і капку для мене, прапорець. Ми поїхали в кафе. Кафе - типовий український паб. Їсти там нічого не могла, бо я ж Міші пообіцяла, що схудну тут. До речі, тре почати бігати.
Бееее.. не люблю я ту американську їжу. Ну не можу я її їсти. Я дивна. І також я не люблю арахісове масло. Воно тоже беееее..
Мені дали два дня на адаптацію. Ну, два дня я сиділа вдома. Ну як сиділа, говорила по скайпу весь день і все. Хоча, в середу мене забрала Аліса, дочка Сінді і Річарді, і відвезла в Мол. Там дорого! Там дуже дорого!
Ну не можу я заплатити за шорти 50 баксів, а за сумку 250-350. Конвентер валют працює добре в моїй голові.
Ввечері була вечеря з Алісою, її чоловіком Коулом і Сінді. Я вгостила цукерками і роздала сувеніри. Ну цукерки навіть не знаю чи пішли. Мабуть.

 Наступного дня ніхто не змилувався і я сиділа дома сама, аж поки Сінді не приїхала з роботи.
І ми поїхали в Ricky's Barbeque Bar.Зважаючи на те, що я долі розумію слово через два, то я так і не зрозуміла зразу, що вона мене з кимось буде знайомити. Це був Педро. Він looks like Jesus.
Реально, довге блондинисте кучеряве волосся, борідка..аххаахха
Як він може так ходити в +40*С
Ми зжерли агромну барабольку з свинною, соусом і сметаною всередені, посипану сиром і зеленою цибулькою. Нажаль я не зафоткала, але все ж. Потім мене чекав фільм і сон, бо ж завтра в школу. 

А час летить..

На календарі 9 серпня, на годиннику 9:28, а я знову думаю, знову пишу:(
Ви тільки уявіть: ТИЖДЕНЬ! Один задрипаний тиждень залишився! І все.. ми відлетимо кудись туди, де нас фактично ніхто не чекає....
А мене все мучить тільки одна думка: а якщо я повернусь, а все буде вже кардинально не так - були друзі і нема, ставлення батьків, тих всіх емоцій не повернеш!
Я пропущу стільки величних дат мого життя.. І 17те день народження - там, Новий рік - там, Різдво - там, та ще й не тоді, коли повинно би бути, Пасха, Спаса.. та все я пропущу.
Це буде таке собі випробовування для нас всіх. А хто після цього залишиться? а хто його знає..
Головне, щоб все було добре, а решта - буде...

ПДО #1

Людоньки, моя лінь перевалила за межу)ахах
  Поки писала цей пост, зберігала його 3 рази:(
  Ну а про що він буде? Тааак.. про наше кохане і доволі веселе ПДО:)
Отже, з чого ж почати? Ну, розпочну з того, що наше ПДО розпочалося 23 червня, коли ми успішно про*али 22 дня літа.
На вокзалі успішно зустрів нас стаф - аламні попередніх років, але ще стільки всього було до того.
Приїхала я в Тернопіль в 5 годині, а  перед цим домовилася зустрітися з Совушкою. Я ж сказала мамі, що приїду пізніше до тьоті ОЛі, а тут ще й дощ! Ну і що, що мене не було 2 години?:))Зате ми Кіріну футболку забрали)
В результаті вже в 7:20 тьотя Оля підняла на вуха всю родину з словами, що дитина пропала)
Ми простояли на зупинці чекаючи 13ту маршрутку годину, а вона де була? не знаю! З того щастя ми пішли на Руську. Так, я з величезною сумкою і рюкзаком, наповненим їжею. По дорозі ми зустріли якусь гопоту 13річну.
Дєрзкая Софія всім своїм видом і факом послала їх пити молоко! Де був її мозок, вже за 2 хвилини за нами по підворіттях лазило 12-15 хлопців! Я розумію, що 15 річні пацані ніякої небезпеки не становлять!
НЕА! Вони становлять! Вони дурні! я тож дурна, але ще й перепуджена)
Ми бігли! кіломерів 10 за годину) і на повороті зустріли 13 маршрутку, але я була на неї зла! Сіла в тролейбус, як справжня свиня залишила Софу, і поїхала круги намотува по Тернополю.
Уявляєте, я сама знайшла їхній будинок, поспілкувалась з Олегом, дядьком Іванок і тьотею Олею:) Сімейка Адамсів) Мене випровадили на поїзд і одаааа.. він приїхав. Нас проводжала ще Софочка, яка мусіла пралізапи попід огорожу університет для того, щоб встигнути:)
Вийшло купа львівських..і тут я лоханулась.
Ілона: О...привіт) Ти хто?
Я: А я з вами буду)
Ілона: Надь, ти шо?
Я: ахахахха
****
А тепер ближче до теми: ПДО!!
Вже на вокзалі нас зустріли, нагодували)ахах
Нас "розфасували" в кімнати по 3 особи, і в блоки по 6.. нуууу.. там не дуже няшно..
Але, знаєте, ми там багато час не проводили.
В нас був ТАКИЙ плотнєнький графік, що ледве був час передихнути.. всякі там сесії.. всякі штуки.. мммм.. інколи хотілося спати.
Найгірше, напевно, було те, що в нас не було теплої води! НЕ БУЛО! Бррр..
Найголовніша частина - Піца-паті!
Ми чекали її з нетерпінням.. після всіх тих тестів і уроків))
Ви ж вже напевно в курсі, що ми домовилися взяти білі футолки і писати по них побажання:) Ну то ось, дивіться, що з того вийшло..

І тут все закінчилось.. так скоро.. але ми ж знову побачимось:) 

:*

Скільки часу я хотіла написати той самий пост про ПДО, але повірте, в мене були поважні причини..
   Ніколи, прошу ,ніколи не будьте такими ж бездумними як я..
   Я дозволила цьому літу сподобатися мені! Я бездумна зовсім! Спочатку ДН подруги, всякі посиденьки біля вогню, катання на мотоциклах, а потім весілля) Неа, ви що, не моє)ахахах Я нарешті видала свою Ірку заміж:) Яка вони чудова пара..
   І саме ця пара змусила мене шкодувати через від`їзд.. Ну я ж не винна, що Борисові друзі такі класні.. І це ж треба так: знайти один одного за два тижні до розлуки. Нуууу.. ні, я не обкурилась, я все ж пам`ятаю, що лечу аж 18го.. Просто він летить вже ЗАВТРА! В ту свою дурновату Польщу!
   Розумію ,що з того нічого доброго не вийде, але йопрст, він - той ,хто змусив мене забути все, що було.. мій маленький бандерівець:**
 Це просто кришка.. чесно.. попала дівка на любов!