ОМ в США

мдааа.... торможу я з записами тут, але все ж. Довго я виношувала ідею того, про що ж написати, але саме ця тема здалася мені досить цікавою і вразила мене мало не до слів.
Для тих хто не знає, маленький словничок:
    ОМ - обмежені можливості. 
   Господи прости, що зачіпаю таку делікатну тему, але все ж українціям є чому повчитись, але є і нюанси.
   Вперше я зіткнулася з такими дітками в школі. Так, в моїй школі є кілька діток з ОМ. Точніше сказати, психічні розлади. Їх є ніби 5, точніше, я знаю про 5!
   Незважаючи на те, що присутні ці психічні розлади, вони не говорять та поводяться як діти, вони ходять в школу. Так ,їх кинула під танк долі. Тут вони відвідують ту ж саму школу, що і бездушні американські підлітки, але не усі уроки. Також є спеціальні вчителі, що з ними працюють і дозволяють реабілітуватись. Ці ж самі вчтелі відвідують звичайні уроки з тими, в кого підвищена агресія чи погана поведінка.
   Гарно вразило мене те, що ці діти надзвичайно дружелюбні, а оточуючі терплячі. Навіть директор легенько може віднести рюкзачок одної дівчини в автобус, обняти і побажати гарного дня. Одного з цих дітей я точно бачила. Боббі такий смішний і дружелюбний. Він розказав, що його сестра всиновлена з Росії, а його я точно десь бачила до цього, але от не пам*ятаю де. Вже всю голову зламала, але не пам*ятаю.
  Але це буденні речі.
  Поїхали ми в Афіни на ланч в школу до Адріани. Повірте, ледь не заплакала. От кого доля випробовує. Всі ж ми знаємо, які діти жорстокі, а там, дітвора 7-8 років сама пересувається по коридорах на інвалідному візку. Як же шкода бачити ті маленькі ручки, що крутять колеса. Так і хотілося підійти, допомогти, усміхнутися...
Особливі діти не почуваються тут вигнанцями суспільства, але за своє життя вони справді боряться. Захоплююсь ними!

Founder's Day in Killen

Скажу так, що цей день - те ж саме, що в нас день міста, але тут є парад. І не просто парад, а коли машини, прикрашені всіляко роз*їжджають по вулиці і розкидуючи цукерки і прикраси, іграшки. Звичайно все те є рекламою, але халява. Дітвора тішиться і ловить то все, навіть я зловила бусіки)ахха

Американська школа

Прокинулась в 6, бо тре було прийняти душ і посушитися. Вже в 7:35 ми вирушили в школу.
Школа класна. Майже всі їздять машинами. А мені не можна.
Ну, я переживала. Ми прийшли до Guidance Counselor, нікого не було і ми повалили по школі. Всі ті корпуса. пффф.. З всіма мене знайомили, купа дітей, вчителі, тренери. Короче, я не пам*ятаю імен. Ну мож 2-3
Ми купили мені локер. Я затупила і не взяла фотік в школу, але все ж такі ж самі локери, як і тут . В мене №290. В мене також є тепер розклад.. А і головне.. я в 12 класі. юху..
Так вот. Розклад. Я вибрала трохи дурні предмети, але все ж.
1. Building Business
2. US History
3. Anatomy
4. BTA
5. Psychology
6. English
7. PreCalc
Перші враження: 1 і 4 уроки нудні і тупі, нічо не робимо, друкуємо та й всьо. Анатомія - найгірше, що може бути! Як можна вчити то, що ти не розумієш? я маю на увазі слова ті тупі!
Психологія - це не психологія з Містером Лавлі, це понтанутий тренер футбольної команди, який намагається показати свою мудрість, а в результаті тупо піджартовує щодо дівчат.
Англійська(в мене АР) - типу літератури, мало розумію, бо сильно мудрі слова. Але обіцяли почати читати книжку:)
Математика - ахренєнний вчитель, який завжди переживає чи я розумію і як в мене успіхи. Круто пояснює, круто поводиться:) Найулюбленіший вчитель в школі!!!
Дітвора цікава дуже, фріків багато, а один блін вже запати встиг(
Ледве-ледве відчіпаю його від себе)ахах
я ж тут вірна вся, а тут той задрот зі своїми фантазіями. ахахха
Мене збив з пантелику ланч в школі. Вони всі вводили якійсь коди, а в мене нема. так вот я і затримала всю чергу)
ахахах. в мене тепер 124 номер. але не можу я платити 2-3 бакси за те, що я їсти не можу, тому я поговорила з Сінді і вона пообіцяла, що я можу брати з дому поїсти:)

USA

І так, я не писатиму про ці довжелезні перельоти і мої проблеми з животом. Просто перегляньте фото.Розпочну з головного:
Я ПРИЇХАЛА! так! нарешті!
Мене зустріла Сінді з Адріаною (онучка), які мали плакати і капку для мене, прапорець. Ми поїхали в кафе. Кафе - типовий український паб. Їсти там нічого не могла, бо я ж Міші пообіцяла, що схудну тут. До речі, тре почати бігати.
Бееее.. не люблю я ту американську їжу. Ну не можу я її їсти. Я дивна. І також я не люблю арахісове масло. Воно тоже беееее..
Мені дали два дня на адаптацію. Ну, два дня я сиділа вдома. Ну як сиділа, говорила по скайпу весь день і все. Хоча, в середу мене забрала Аліса, дочка Сінді і Річарді, і відвезла в Мол. Там дорого! Там дуже дорого!
Ну не можу я заплатити за шорти 50 баксів, а за сумку 250-350. Конвентер валют працює добре в моїй голові.
Ввечері була вечеря з Алісою, її чоловіком Коулом і Сінді. Я вгостила цукерками і роздала сувеніри. Ну цукерки навіть не знаю чи пішли. Мабуть.

 Наступного дня ніхто не змилувався і я сиділа дома сама, аж поки Сінді не приїхала з роботи.
І ми поїхали в Ricky's Barbeque Bar.Зважаючи на те, що я долі розумію слово через два, то я так і не зрозуміла зразу, що вона мене з кимось буде знайомити. Це був Педро. Він looks like Jesus.
Реально, довге блондинисте кучеряве волосся, борідка..аххаахха
Як він може так ходити в +40*С
Ми зжерли агромну барабольку з свинною, соусом і сметаною всередені, посипану сиром і зеленою цибулькою. Нажаль я не зафоткала, але все ж. Потім мене чекав фільм і сон, бо ж завтра в школу. 

А час летить..

На календарі 9 серпня, на годиннику 9:28, а я знову думаю, знову пишу:(
Ви тільки уявіть: ТИЖДЕНЬ! Один задрипаний тиждень залишився! І все.. ми відлетимо кудись туди, де нас фактично ніхто не чекає....
А мене все мучить тільки одна думка: а якщо я повернусь, а все буде вже кардинально не так - були друзі і нема, ставлення батьків, тих всіх емоцій не повернеш!
Я пропущу стільки величних дат мого життя.. І 17те день народження - там, Новий рік - там, Різдво - там, та ще й не тоді, коли повинно би бути, Пасха, Спаса.. та все я пропущу.
Це буде таке собі випробовування для нас всіх. А хто після цього залишиться? а хто його знає..
Головне, щоб все було добре, а решта - буде...

ПДО #1

Людоньки, моя лінь перевалила за межу)ахах
  Поки писала цей пост, зберігала його 3 рази:(
  Ну а про що він буде? Тааак.. про наше кохане і доволі веселе ПДО:)
Отже, з чого ж почати? Ну, розпочну з того, що наше ПДО розпочалося 23 червня, коли ми успішно про*али 22 дня літа.
На вокзалі успішно зустрів нас стаф - аламні попередніх років, але ще стільки всього було до того.
Приїхала я в Тернопіль в 5 годині, а  перед цим домовилася зустрітися з Совушкою. Я ж сказала мамі, що приїду пізніше до тьоті ОЛі, а тут ще й дощ! Ну і що, що мене не було 2 години?:))Зате ми Кіріну футболку забрали)
В результаті вже в 7:20 тьотя Оля підняла на вуха всю родину з словами, що дитина пропала)
Ми простояли на зупинці чекаючи 13ту маршрутку годину, а вона де була? не знаю! З того щастя ми пішли на Руську. Так, я з величезною сумкою і рюкзаком, наповненим їжею. По дорозі ми зустріли якусь гопоту 13річну.
Дєрзкая Софія всім своїм видом і факом послала їх пити молоко! Де був її мозок, вже за 2 хвилини за нами по підворіттях лазило 12-15 хлопців! Я розумію, що 15 річні пацані ніякої небезпеки не становлять!
НЕА! Вони становлять! Вони дурні! я тож дурна, але ще й перепуджена)
Ми бігли! кіломерів 10 за годину) і на повороті зустріли 13 маршрутку, але я була на неї зла! Сіла в тролейбус, як справжня свиня залишила Софу, і поїхала круги намотува по Тернополю.
Уявляєте, я сама знайшла їхній будинок, поспілкувалась з Олегом, дядьком Іванок і тьотею Олею:) Сімейка Адамсів) Мене випровадили на поїзд і одаааа.. він приїхав. Нас проводжала ще Софочка, яка мусіла пралізапи попід огорожу університет для того, щоб встигнути:)
Вийшло купа львівських..і тут я лоханулась.
Ілона: О...привіт) Ти хто?
Я: А я з вами буду)
Ілона: Надь, ти шо?
Я: ахахахха
****
А тепер ближче до теми: ПДО!!
Вже на вокзалі нас зустріли, нагодували)ахах
Нас "розфасували" в кімнати по 3 особи, і в блоки по 6.. нуууу.. там не дуже няшно..
Але, знаєте, ми там багато час не проводили.
В нас був ТАКИЙ плотнєнький графік, що ледве був час передихнути.. всякі там сесії.. всякі штуки.. мммм.. інколи хотілося спати.
Найгірше, напевно, було те, що в нас не було теплої води! НЕ БУЛО! Бррр..
Найголовніша частина - Піца-паті!
Ми чекали її з нетерпінням.. після всіх тих тестів і уроків))
Ви ж вже напевно в курсі, що ми домовилися взяти білі футолки і писати по них побажання:) Ну то ось, дивіться, що з того вийшло..

І тут все закінчилось.. так скоро.. але ми ж знову побачимось:) 

:*

Скільки часу я хотіла написати той самий пост про ПДО, але повірте, в мене були поважні причини..
   Ніколи, прошу ,ніколи не будьте такими ж бездумними як я..
   Я дозволила цьому літу сподобатися мені! Я бездумна зовсім! Спочатку ДН подруги, всякі посиденьки біля вогню, катання на мотоциклах, а потім весілля) Неа, ви що, не моє)ахахах Я нарешті видала свою Ірку заміж:) Яка вони чудова пара..
   І саме ця пара змусила мене шкодувати через від`їзд.. Ну я ж не винна, що Борисові друзі такі класні.. І це ж треба так: знайти один одного за два тижні до розлуки. Нуууу.. ні, я не обкурилась, я все ж пам`ятаю, що лечу аж 18го.. Просто він летить вже ЗАВТРА! В ту свою дурновату Польщу!
   Розумію ,що з того нічого доброго не вийде, але йопрст, він - той ,хто змусив мене забути все, що було.. мій маленький бандерівець:**
 Це просто кришка.. чесно.. попала дівка на любов!

О, Боже, дякую:* і Яні:*

  А знаєте чому я пишу? ну не всі ж знають, що Яночка вирішила мене сьогодні обрадувати:)
 І їй це вдалося:) Хоча, вона справжня інтригантка: написала, що знає хостку і тра-ла-ла і вийшла з онлайну на весь день:** Але я всеодно її люблю:***
  Це ж ще не офіційно, але її звати Сінді. Їй 55 років. Вона - координатор. І до того ж Яночки. Вона - весела, щира і дуже любить жартувати. Ще є хост, якому 60, але про нього я не знаю.  Житиму я в містечку Кіллен, що в Алабамі. На півночі Алабами. Але, йопт, тут жарко: +10*С взимку і до +32*С влітку. І знову мамі пощастило, все ж мені не треба пальто.
Майже немає злочинності - 0 вбивств, 0 викрадень авто. і лише 35 афроамериканців.
 Школа - Brooks High School. Не дуже велика, але все ж 780 чоловік.Започаткована в 1908 і все таке. В них є гуртки, секції, купа спортивних до того.
   Символ - лев, а кольори - чорний та оранжевий. А, знаєте, там мудрі дти вчаться, бо рівень освідченості один з найбільших в північній Алабамі. І ось зараз я прочитала, що та 840 учнів. Гг.. Вони складають рейтинг. І туди входять такі номінації як найтупіший, наймодніший, любимчики і найпопулярніший. Цікаво. А я кудись попаду) ахахха
Але це все ж дуже мало інформації. чекатиму ще;*

Третій*

Довге очікування... і такий заповітний дзвінок****
Ну.. для початку я розкажу про дзвінок..хахах..недавно, до речі, подивилась фільм "Дзвінок" - жах. Психіка вбита.
Щось я відхилилась від теми.
Наша Тернопільська область так довго чекала дзвінкааа.... нам подзвонили аж на другий день. Знаєте, той момент, коли ти вже в відчаї, але всеодно постійно заходиш в групу з того довбаного телефону.. потім, ще не роздягнувшись, біжиш під крики мами

"Роззуйся, не в стайні живеш!" 

до комп*ютера... І тут, на секундочку відволікаєшся...і бац..як грім серед ясного неба)  До мене подзвонили, коли я сиділа в автобусі. Сказати, що я вилетіла з автобуса - нічого не сказати:)
Скакала, крутилась.. одним словом люди думали, що я чокнута трошки:) Приємний голос мені сказав, що мені треба приїхати з одним з батьків на збори, якогось там числа, взяти блокнот, ручку, свідоцтво, і може ще щось, але я вже навіть не пам*ятаю.. Знаю лише, що потім в групі в шоці питались, що ж вони нам казали:)
Ну, прибули ми на ті збори. Обримали ті довжелезні анкетки, які я так хотіла хоча б в руках потримати:) А далі слідували довжелезні збори. Ті батьки такі вже деталі випитують:(
Скука смертна) А ще гірше, що після цього всього нам треба писати ще 2 ессе і СЛЕП:)
Отже, всіх 40-45 людей розподілили на 2 групи. Одні писали СЛЕП з Христиною, а інші ессе з Ігорем. Я спочатку писала ессе.. І тут найцікавіше...
неа.. я не заплуталась в темі, я не облажалась... коли я здавала ессе, поставила ручку на акету і так понесла... і тут сталося те, через що в Тернополі я стала чуть не звЄзда..ахах..в мене ПОТЕКЛА РУЧКА.. на першу сторінку анкети.. шок. відчай. істерика. спантеличене лице Ігоря. Напевно тоді я і познайомилася з багатьма дітьми.. Софочка, якби не та клята ручка, то я б тебе не знала,))
Ну, як ви розумієте, щоб не травмувати психіку Христини, під час СЛЕПУ я зайвий раз анкету не витягала))ахахха.. АА..до речі, Ігор сказав просто замалювати коректором акуратно:)
півсторінки..аххахаха...
Знаєте, СЛЕП не такий важкий, як міг би здатись, необхідна лише уважність.
Анкета - це взагалі окрема тема, тому наступний пост буде саме про неї, а зараз про гру і про співбесіду, які відбудуться у зовсім інший день.
Гра. Мета - проявити уміння співпрацювати, поступливість і тактовність. Ну розповім про нашу гру..
На дошці написано слово #. Ніхто його не знає. Треба скласти сценку, яка могла б допомогти їм вгадати суть слова. Нам попалось слово ewe. Як істинні "англійці" ми врубались, що воно дуже схоже на переддень Різдва, тому і почали робити сценку про Санту, яклинку(яку грала я). Все б нічого, якби не їхні постійні підколи, через які ми постійно ржали:))ахахах
Слово ми звичайно не вгадали, але було весело.
Після гри нас попросили визначити хто коли піде на співбесіду. Я ж капец яка швидка, тому пішла остання, бо тупо не встигла викрикнути я..хахах.. Співбесіда. напевно вона тривала вічність. Я постійно говорила, що друзями я стаю якось само собою, тупо сама собою є..і бла бла бла. Шо я тільки там не городила. Зважаючи на американський акцент Христини, половину питання я лише вгадувала яка це мова, а вже потім шось городила)
На співбесіду я принесла і анкету, яку в мене в той день і забрали. Напевно, я була перша, що здала анкету через 3 дні після видачі. хаахаха))
Ось так і пройшов цей чудовий день. Наталя, ти така класна, і не зважай на всі негаразди. Ти крута. Вівсяночко!* Успіхів тобі і усім, хто читав цей пост. А... до речі, я впевнена, що скоро теми для постів закінчаться, тож те, про що ви хочете почитати можна писати в коментарях або ж в аску, якщо ви такі встидливі:)
Дякую, що читаєте*

Другий тур!

Увага-увага! Ви, типу, пройшли в 2 тур) Якщо так, мої вітаннячка!
Другий тур вас чекає на наступний день, ну якщо нічого не зміниться:)
Великих підготувань він не потребує, лише треба розуміти, що вам тре буде якось висловитись, типу, викласти свої думки і постаратись не налити сопель у своє ессе:)
На 2 тур вам тре буде знати інформацію типу: адреса школи, номер, сайт, емейл, ваша адреса, номер телефону, код міста, і тд.
На другому турі вас чекає 45хвилинний твір, точніше 3 твори. Бажано написати усі, бо чим менша кількість творів, тим менші шанси, що все буде добре. Хоча все буде добре у будь-якому випадку) Якщо ви настільки  марите Флексом, що готові пожертвувати майже усім вільним часом, готуючись і обдумуючи варіанти відповідей або ж придумуючи нові історії, то вам допоможе це. Власне, мені здається, що вся краса конкурсу в цьому очікуванні. Мені особисто було так цікаво, що ж я можу написати про себе хорошого. А виявляється, що є трішки:))
Знаєте, я навіть сонечка малювала, бо ж вони такі ж люди як і ми. І, можливо, комусь там в Вашику було приємно бачити мої сонечка, що тішилися з листочка))хахаха
Але ж не перестарайтесь) Навіщо їм малювати цілу картину?

 Знаєте, не видумуйте, щось надзвичайно неймовірне. Справді, ви можете трішки прикрасити, але ж трішки. Завжди запитуйте себе:"А якби це сталось в США, то що б я робив?". Бо ж якщо ви опишете себе як чудового плавця, а тут при нагоді не зможете і два метри проплисти, як я, то що робити???
Отже, головне старатись, але не перестаратись) А ще краще, виховуйте вже тепер в собі людину, і придумувати нічого не треба, і гарна характеристика:) Успіхів, бо ж попереду довге очікування!

Перший тур

  Ну а тепер по-порядку..отже, перший тур. Якщо ви новенькі, то знайте, що тестування починається на початку вересня, тому будьте уважні і слідкуйте за оновленням інформації на офіційному сайті американських рад або ж у офіційній групі. якбт ж то я пам*ятала, коли у мене було тестування, ну але було десь приблизно в районі 14 вересня. Дорогі учасники, по сто разів на день усі перепитують, що ж треба для участі, а потрібно лише прочитати уважно про програму на сайті абож в групі! Пам*ятайте, що ви ж майбутні лідери, а, до речі, ФЛЕКС вимагає уважності та самостійності. Невже на кожному кроці в США ви проситимете вам допомогти стороннім людям, так, стороннім, навіть незважаючи на те, що ми Флекс-фемілі)
Я ще раз повторю, для участі у програмі вам не необхідна попередня реєстрація десь, лише з*явіться у вказаний час у вказане місце з необхідним пакетом речей: ручка, свідоцтво, фотокартка, можна 2 - 3*4, згода на обробку персональних даних, підписана батьками. Візьміть з собою ще водички і поїсти, бо ж ніхто не дає сто відсоткової гарантії, що ви попадете у першу хвилю тестування.
  Особисто я не готувалася до першого туру. Це був мій другий раз, тому я чітко пам*ятала, що питання не є особливо тяжкими, хіба за текстом трішки заплутані. Звичайно, всі ви можете пройти пробне тестування, або навіть не одне тут і тут. Перше посилання - тести, а інше - завдання за текстом. Не поспішайте, обдумайте, але знайте, що час так непомітно летить...
Пам*ятаю, що у 2012 році було питання типу: Коли ти останній раз ходила з мамою в магазин?:)
Будьте чемні, не крутіться, бо вам же хрестиків не треба. ВОНИ - погіршують вашу ситуацію.
Згодом, вам всім чемно подякують за участь,але прощатись не будуть, бо ввечері на дверях школи, де ви проходили тестування ви знайдете інформацію про те, чи ви пройшли далі)
Звичайно, її можна знайти і на сайті, але емоції, коли ти бачиш той листочок - прекрасні!
Успіху вам!

Отже, Перший раз)

Хахахах)) назва заворожуюча, але тут я розкажу про свій грандіозний провал. Ну як провал, та провал! Я настільки хотіла виграти ФЛЕКС, що вже майже валізи збирала. Мене всіпідтримували, я була впевнена в легкості творів і граматики, але все ж твори завалила з успіхом. Запитаєте мене чому, та тому, що просто не знала про що писати і наплела якусь муть.)
Але ж визнати це важко. Я так сподівалася, але не вийшло. Розпач, плачі. Ні, я не плакала через те, що не поїду, я плакала, бо усвідомила, що нічого не варта! Зовсім нічого. Невже мої переходи з однієї школи до іншої, моє навчання і добирання до школи кожного дня 6 років були марними!?? Невже мене життя так нічого і не навчило? А це все ще й супроводжувалося постійними підколами з боку тата. Типу:"Куди ти хочеш поїхати? До Діани? А з Америки ти вже приїхала?" Моя психіка вже чокалася в той момент! Нікому я нічого не довела, а ще й для себе посміховиськом стала.

Урааа....

     Невже, публікуючи попередній допис 3 березня 2014 року, я могла подумати, що вже 16 квітня я стану настільки щасливою?! Ні, я не виграла лотерею, я не виходжу заміж, у мене не народився братик, я сього лиш їду. Їду туди, де мене, сподіваюсь, чекають. Так-так! Я нарешті добреруся до США:))
    От нарешті цей блог буде використовуватися за призначенням*
     Наступні пости Вас більше зацікавлять*

З поверненням*

Я навіть не могла сказати, що моє життя настільки зміниться за цей рік...Один лише рік.
Я уже й забула, що колись з розпачу створила цей блог, і тільки тепер, коли знову загорілася бажанням поїхати туди, в Америку, я згадала. Хоча ні, я брешу. Наша дорогенька Ірина Яківна, вчитель інформатики, задала нам таке завдання. Жах.. Стільки всього хочеться розповісти, але давайте зробимо все по-порядку:)
Люблю Вас*